Ісус вийшов звідти і попрямував до свого рідного краю, а за Ним йшли слідом Його учні.

А коли настала субота, Він почав навчати в синагозі. І багато хто слухав і дивувався, кажучи: Звідки в Нього це? І що за мудрість дана Йому? І що за чудеса творяться Його руками?

Хіба Він – не тесля, не син Марії та не брат Якова, Йосії, Юди і Симона? Хіба не Його сестри серед нас? І вони спокушалися через Нього.

А Ісус їм відповідав, що пророк буває без пошани лише у своєму рідному краї, серед своїх рідних і у своєму домі.

І не міг Він там жодного чуда зробити, тільки оздоровив декількох недужих, поклавши на них руки.

І дивувався їхньому невірству. Тож обходив довколишні села, навчаючи.

Покликавши дванадцятьох, Він почав посилати їх по двоє, наділяючи їх владою над нечистими духами.

І сказав їм, щоб нічого не брали в дорогу – тільки одну палицю: ні хліба, ні торби, ні мідяків у пояс,

але щоби взули сандалі й не одягалися у дві одежини.

І Він говорив їм: Куди тільки ввійдете в дім, там перебувайте, доки не вийдете звідти.

І коли б у якомусь місці не прийняли вас і не послухали вас, то, виходячи звідти, обтрусіть пил з ніг – як свідчення проти них. [Запевняю вас: легше буде Содому й Гоморрі в день судний, ніж місту цьому].

І, вийшовши, вони проповідували, щоб люди покаялися,

і виганяли численних бісів, а багатьох недужих помазували олією і зціляли.

І почув цар Ірод, оскільки відоме стало Його Ім'я, і люди говорили, що це – Іван Хреститель устав з мертвих, тому й такі чудеса здійснюються Ним.

Інші ж казали, що це – Ілля, ще інші вважали, що це – пророк або один із пророків.

А Ірод, почувши, сказав: Той Іван, якому я відтяв голову, це він воскреснув!

Адже Ірод, пославши воїнів, схопив Івана і посадив його у в'язницю через Іродіяду, дружину свого брата Пилипа, бо одружився з нею.

А Іван сказав Іродові: Не годиться мати тобі жінку твого брата!

Тож Іродіяда таїла злобу на нього й бажала його вбити, та не могла.

Бо Ірод боявся Івана, знаючи його як чоловіка праведного та святого, й оберігав його, а слухаючи, дуже непокоївся, але слухав з насолодою.

Як настав слушний день, коли Ірод з нагоди дня свого народження влаштував бенкет для своїх вельмож, тисяцьких, галилейських старшин,

увійшла дочка Іродіяди і, танцюючи, догодила Іродові й тим, які з ним сиділи при столі. Цар же сказав дівчині: Проси в мене, чого тільки хочеш, і дам тобі!

І він поклявся їй: Чого тільки попросиш у мене, дам тобі, хоч би й півцарства мого.

І вона, вийшовши, запитала в матері: Що попросити? Та ж сказала: Голови Івана Хрестителя!

І, повернувшись відразу з поспіхом до царя, вона попросила, кажучи: Хочу, щоб негайно дав ти мені на полумиску голову Івана Хрестителя!

І цар сильно засмутився, але через клятву й тих, які сиділи при столі, він не захотів їй відмовити.

Тож відразу цар послав свого охоронця, наказавши принести голову Івана. Той пішов, відтяв його голову у в'язниці

та приніс його голову на полумиску, дав дівчині, а дівчина віднесла її своїй матері.

А коли його учні почули, то прийшли, взяли тіло і поховали його в гробниці.

І посходилися апостоли до Ісуса та сповістили Йому про все: що зробили і чого навчили.

А Він каже їм: Ви підіть самі подалі в пустинне місце та відпочиньте трохи! Бо так багато було тих, які приходили й відходили, що навіть не було їм коли попоїсти.

Тож вони самі відпливли човном до відлюдного місця.

Та побачили їх, як пливли, і багато хто впізнав їх. І пішки люди збіглися туди з усіх міст і прибули раніше за них.

Вийшовши, Ісус побачив великий натовп; і змилосердився над ними, бо вони були, як ті вівці, які не мають пастуха, й почав їх багато навчати.

І коли минуло чимало часу, учні, підійшовши до Нього, говорили: Це місце пустинне, а пора вже пізня,

тож відпусти їх, щоби пішли до навколишніх хуторів і сіл та купили собі щось їсти.

Він же у відповідь сказав їм: Дайте ви їм їсти! А вони відповідають Йому: Чи нам піти купити на двісті динаріїв хліба і дати їм їсти?

Він же каже їм: Скільки хлібів маєте? Ідіть подивіться. І довідавшись, кажуть: П'ять і дві рибини.

І звелів їм посадити всіх групами на зеленій траві.

Посідали група за групою: по сто та по п'ятдесят.

Узявши п'ять хлібів та дві рибини і звернувши погляд до неба, Він поблагословив, розломив хліби і давав учням Своїм, щоби клали перед ними, і обидві рибини всім розділив.

І всі вони поїли й наситилися,

а з того, що залишилося, та з риб зібрали дванадцять повних кошиків.

А тих, які споживали хліб, було зо п'ять тисяч чоловіків.

І негайно Він змусив Своїх учнів сісти в човен і раніше за Нього пливти на той бік, до Витсаїди, а Він тим часом відпустить людей.

І, відпустивши їх, Він пішов на гору помолитися.

А як настав вечір, човен був серед моря, а Він Самодин на суходолі.

Побачивши, що втомилися від веслування, – бо вітер дув супроти них, – близько четвертої сторожі ночі Він підійшов до них, ідучи по морю, і хотів їх минути.

Вони ж, побачивши, що Він іде по морю, подумали, що то привид, і закричали,

бо всі Його побачили і занепокоїлися. І тут же Він заговорив до них, і сказав їм: Кріпіться, це Я, не бійтеся!

Він увійшов до них у човен – і вітер ущух.

А в собі вони все ще були сповнені жаху, тому що не зрозуміли чуда з хлібами, бо їхнє серце було закам'янілим.

І, перепливши, вони прибули до Генісаретської землі й причалили.

Коли вони вийшли з човна, люди відразу, впізнавши Його,

оббігли всю ту околицю і почали на носилках приносити хворих – скрізь, де б Він не з'явився.

І куди б Він не входив, – до сіл, міст, хуторів, – скрізь на майданах клали недужих і благали Його, щоб хоч до краю Його одягу доторкнутися, а ті, хто торкався до Нього, зцілялися.