ІСТОРІЯ ЧОТИРЬОХ КАПЕЛАНІВ

Чотири військові капелани з корабля «Дорчестер».

Можливо, ви отримали це видання від вашого капелана. Військове капеланство для України не є чимось новим, адже нам відома історія діяльності військових капе- ланів у ранзі офіцерів в армії УНР та УГА. Сьогодні капелани служать в українському війську для того, щоб вчасно підтримати бойовий дух та зцілити зранені душі. Капе­ лан дотримується принципу «служити своїм, допомагати іншим, опікуватися всі- ма», тому звертайтеся до вашого капелана, будуйте з ним відносини. Коли ви будете читати це Євангеліє, у вас можуть виник- нути питання, які наштовхнуть вас на роз- думи та пошук відповідей. Зверніться з ними до вашого капелана.

Військовий капелан — це втілення людяності в нелюдяний час, символ добра та життєствердності на війні, де, здається, панують зло і смерть. Смиренність священників, які не шукають слави чи зайвої уваги, часто залишає їхній героїзм поза увагою. Тим ціннішими є випадки, які вдалося зафіксувати в історії. Один із таких стався 3 лютого 1943 року.

Битва за Атлантику, що досягла апогею на початку 1943 року, стала ключовим етапом війни союзників проти нацистського флоту. Відомим епізодом цього протистояння була доля американського транспортного корабля «Дорчестер». Наприкінці січня 1943 року судно вирушило з Нью-Йорка до військової бази в Гренландії. На борту перебували понад 900 осіб.

Вночі 3 лютого поблизу Ньюфаундленда «Дорчестер» був торпедований німецькою субмариною U-223. Вибух спричинив хаос, і корабель почав швидко тонути. В умовах паніки вирішальну роль відіграли чотири військові капелани, які зорієнтувались першими та організували евакуацію.

Четверо сміливців належали до різних традицій: лейтенант Джон Вашингтон був римо-католицьким священником, лейтенант Джордж Фокс — пастором методистської церкви, лейтенант Кларк Полінг належав до реформатської церкви, а лейтенант Олександр Гуд був юдейським рабином. Вони познайомились у Гарвардській школі військових капеланів, де між ними зав'язалась дружба.

Після удару торпеди «Дорчестер» занурився в хаос — сотні людей у темряві й холоді шукали порятунку. Багато з них, через задуху в трюмах, порушили наказ спати в одязі та рятувальних жилетах. Це ускладнило евакуацію. Капелани першими взяли ситуацію під контроль: допомагали людям вибиратися з трюму, роздавали одяг і рятувальні жилети, заспокоювали й направляли на шлюпки.

Коли жилети закінчилися, усі четверо віддали свої власні. Вони залишились на борту, підтримуючи людей молитвами й співом гімнів. Свідки згадували, як чули релігійні гімни різними мовами — івритом, латиною, англійською. Завдяки їхнім зусиллям врятувалися 230 осіб.

Подвиг капеланів вразив американців і увесь світ. У 1944 році їх посмертно нагородили медалями «Пурпурове серце» та хрестами «За видатні заслуги». У 1948 році випустили марку на їхню честь, а в 1960 році Конгрес США затвердив спеціальну медаль «Чотирьох капеланів», яку вручили їхнім родинам. У 1998 році Сенат США запровадив «День чотирьох капеланів», який відзначають щороку 3 лютого.